ОПОРНИЙ ЗАКЛАД ДЕМИДІВСЬКИЙ ЛІЦЕЙ

17 червня в стінах рідної школи зібралися випускники 1973 року випуску, щоб вкотре, а дехто вперше, після довгих років розлуки обійнятися, поділитися теплими спогадами про шкільні роки, розповісти, як склалося життя. Спостерігаючи за уже сивочолими чоловіками та жінками, які заходять до класу, розумієш, як змінюються вони з серйозних дорослих на життєрадісних юних учнів, якими вони були п'ятдесят років тому. Тоді на самостійну стежину стало більше сімдесяти випускників. Чимало з них, на жаль, відійшли у вічність. 

Приємно було спостерігати, як раділи приходу одне одного. Зібравшись, вони активно почали ділитися спогадами, серед яких шкільні будні з перемогами та помилками, яскрава поїздка до Литви, жартівливі випадки під час уроків, бешкети на перервах, дружба, перші поцілунки, і навіть запах свіжоспеченого хліба, який долинав через відчинені вікна пекарні, що була через дорогу від школи. Вирушивши у доросле життя, випускники здобували кожен свою омріяну професію. Серед них є і вчителі, і лікарі, і ветеринари, і геодезисти, і працівники різних робітничих професій. Під час зустрічі випускники поділилися, яких життєвих істин навчали їх у школі вчителі, а саме: співчуттю, дружбі, дисципліні, добру, любові, людяності. Побажали, щоб і сучасні учні не забували про ці чесноти, адже часи міняються, а ці істини залишаються актуальними завжди.

Також присутні прослухали вірш "Уже піввіку", який написала їхня однокласниця, місцева поетеса, Валентина Мальчевська (Пащук), яка не змогла приїхати на зустріч, але передала спогади та побажання у віршованих рядках.

Уже піввіку

Летять роки невпинно, невблаганно,

Суворий вітер старості все дме...

На лезі бритви - з вечора до рання,

Та думаєш,а, може, все мине...

Життя наповнене хорошим і поганим,

Нікому не минути віхи ці...

І знову так відверто й невблаганно

За нами спогади крокують назирці.

Ти пам'ятаєш, однокласнику, мій друже,

Ми йшли в життя,не знаючи його?

Хоч ми й раділи з цього приводу,ще й дуже,

Та сумно, все - таки , на серці в нас було.

Пройшло піввіку... Страшно уявити,

Що ми зазнали за всю низку літ.

Змогли багато пережити і зробити,

З'являлось листя й падало із віт...

Літа летіли швидко, аж занадто,

Горіли в просторі справжнісіньким багаттям,

Та юність неможливо забувати,

Хоч довелось і старість вже пізнати.

Хоч в багатьох здоров'я підкачало,

Життя важке - війна, і смерть, і кров...

Та ми надіємось, що буде, як бажалось -

Нарешті в мирі будем жити знов!

Хай будуть прокляті рашисти, їм подібні,

Хай буде проклята страшна війна!

А ми всі будем жити, дружно, гідно,

Згадавши,що і юність в нас була.